Посейдон

Глибоко, на самому дні моря живе тепер у своєму розкішному палаці брат могутнього Зевса Посейдон. Після тієї великої битви, коли молоді боги перемогли старих, кинули сини Крона жереб, і Посейдонові дісталася влада над усіма морськими стихіями. Спустився він на дно морське, та так і залишився там назавжди. Але щодня піднімається Посейдон на поверхню моря, щоб об'їхати свої неозорі володіння.

Величний і прекрасний, мчить він на своїх могутніх зеленогривих конях, і слухняні хвилі розступаються перед своїм повелителем. Самому Зевсу не поступається Посейдон могутності. Ще б! Адже варто йому змахнути своїм грізним тризубцем, як піднімається на море несамовита буря, до самого неба здіймають величезні хвилі і з оглушливим ревом обрушуються вниз, в саму безодню.

Страшний могутній Посейдон в гніві, і горе тому, хто опиниться в такий час на морі. Ніби невагомі тріски, носяться з бурхливим хвилям величезні кораблі, поки, вкінець зламані і покручені, не впадуть вони в морську безодню. Навіть морські мешканці – риби й дельфіни – намагаються забратися глибше в море, щоб перечекати там у безпеці гнів Посейдона.

Але ось його гнів проходить, велично здіймає він свій блискучий тризуб, і заспокоюється море. Піднімаються з глибин морських небачені риби, прилаштовуються ззаду до колісниці великого бога, спрямовуються слідом за ними веселі дельфіни. Перекидаються вони в морських хвилях, розважають свого могутнього повелителя. Веселими зграйками хлюпочуться в прибережних хвилях прекрасні дочки морського старця Нерея.

Одного разу Посейдон, як завжди, мчав по морю на своїй швидкій колісниці і на березі острову Наксос побачив прекрасну богиню. Це була Амфітріта, дочка морського старця Нерея, який знає всі таємниці майбутнього і дає мудрі поради. Разом зі своїми сестрами-нереїдами вона відпочивала на зеленому лузі. Вони бігали і гралися, взявшись за руки, водили веселі хороводи.

Відразу полюбив Посейдон прекрасну Амфітріту. Він вже направив могутніх коней до берега і хотів відвезти її на своїй колісниці. Але Амфітріта злякалася шаленого Посейдона і вислизнула від нього. Потихеньку вона пробралася до титану Атланту, який тримає на своїх могутніх плечах небозвід, і попросила, щоб він де-небудь сховав її. Пошкодував Атлант прекрасну Амфітріту і сховав її в глибокій печері на дні Океану.

Довго шукав Посейдон Амфітріту і ніяк не міг знайти її. Подібно вогняного смерча гасав він по морських просторах; весь цей час буря не вщухала на море. Всі морські мешканці: і риби, і дельфіни, і всі підводні чудовиська – вирушили на пошуки прекрасної Амфітрити, щоб заспокоїти свого розбурханого повелителя.

Нарешті дельфіну вдалося знайти її в одній з віддалених печер. Приплив він швидше до Посейдона і показав йому притулок Амфітріти. Примчав Посейдон до печери і відвіз з собою свою улюблену. Не забув подякувати і того дельфіна, який допоміг йому. Він помістив його серед сузір'їв на небі. З тих пір дельфін так і живе там, і всі знають, що є на небі сузір'я Дельфін, тільки не всім відомо, як воно там опинилося.

А прекрасна Амфітріта стала дружиною могутнього Посейдона і щасливо зажила з ним в його розкішному підводному замку. З тих пір рідко трапляються на море люті бурі, бо ніжна Амфітріта дуже добре вміє приборкувати гнів свого могутнього чоловіка.

Прийшов час, і у божественній красуні Амфітріти та володаря морів Посейдона народився син – красень Тритон. Наскільки гарний син володаря морів. Тільки подує він в раковину – і відразу захвилюється море, зашумлять хвилі, грізний шторм нападе на невдалих мореплавців. Але Посейдон, бачачи прокази свого сина, одразу піднімає свій тризуб, і хвилі як за помахом чарівної палички вщухають і, ніжно шепчась, безтурботно плескаються, ласкаясь про прозорий, чистий морський пісок на березі.

Морський старець Нерей часто провідує свою дочку, припливають до неї і її веселі сестри. Іноді Амфітріта відправляється разом з ними пограти на морському березі, і Посейдон вже не хвилюється. Він знає, що вона більше не буде від нього ховатися і обов'язково повернеться в їхній чудовий підводний палац.